Віктор Дужич-Ніколайчук: «Студент для мене – це факел, який потрібно запалити»

| 10.06.2011 | коментарі

Із створенням у Луцьку Волинського національного університету імені Лесі Українки народився у цьому виші інститут мистецтв, де у 2001-му році було відкрито кафедру хореографії. Її очолює доцент заслужений артист України Віктор Іванович Дужич-Ніколайчук. З його ім’ям пов’язане становлення волинської школи танцю, розвиток та збагачення теорії й методики викладання хореографічного мистецтва.

–Вікторе Івановичу, свого часу ви зробили блискучу танцювальну кар’єру. Чи відчуваєте ностальгію за минулим?
–Звичайно, деякі моменти мені хотілося б пережити ще раз! Я народився і виріс у місті Ківерці Волинської області. Танцювати любив з дитинства. Закінчивши школу, вступив до Луцького культосвітнього училища. Потім навчався у Київському державному інституті культури імені Олександра Корнійчука (нині Національний університет культури і мистецтв – авт.). Коли служив у радянській армії, виступав у складі ансамблю пісні і танцю Червонопрапорного Київського військового округу. На роботу мене запрошували у Ростов-на-Дону (Росія) і в Чернівці. Проте я прийняв пропозицію Волинської обласної філармонії, бо хотілось бути поближче до своєї родини. У 1982-му році я приїхав до Луцька з Києва і почав працювати солістом танцювальної групи Волинського державного академічного народного хору. Віддав йому вісімнадцять років – перетанцював усе, що тільки міг…
– Як ви вирішували кадрові питання, створюючи кафедру хореографії?
–Я добирав найталановитіших місцевих педагогів-виконавців. Дуже шкодую, що у мою команду не потрапив заслужений працівник культури України Микола Полятикін – балетмейстер заслуженого народного ансамблю пісні і танцю «Колос» із селища Торчин Луцького району Волинської області. Я був ладен носити його на руках у стінах університету, бо це фахівець від Бога. На жаль, середня спеціальна освіта завадила пану Миколі здійснювати викладання фахових дисциплін.
На кафедрі нині успішно працюють доценти – кандидати мистецтвознавства Каріна Рудольфівна Кіндер та Леся Петрівна Косаківська. Свого часу у Луцькому педагогічному інституті вони готували фахівців за спеціальністю «вчитель початкових класів та викладач хореографії». До речі, вже виповнилося двадцять років з часу її впровадження. Ми відзначили цю дату.
З метою підвищення якісного рівня підготовки спеціалістів, я залучив до роботи на кафедрі заслуженого артиста України головного балетмейстера Волинського державного академічного народного хору Валерія Васильовича Смирнова, заслужених працівників  культури України керівників ансамблів народного танцю «Волиняночка» та «Радість» Олега Дмитровича Козачука і Галину Степанівну Соколову. Дуже вдало «вписався» у наш колектив і керівник ансамблю бального танцю «Троянда» Сергій Миколайович Кравчук.
–За десять років кафедра пройшла непростий шлях свого становлення та розвитку. І, судячи з усього, вам є чим пишатися. Чи не так?
–Поки що наша кафедра невелика. Маємо лише двадцять ліцензованих місць. Нині у нас навчається близько ста студентів із Волинської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та інших областей. Вони створюють і виконують комбінації на основі лексики українських, російських, білоруських, польських, угорських, іспанських народних, а також латиноамериканських танців. Після завершення навчання наші вихованці отримують кваліфікацію викладача, балетмейстера, артиста.
Свою діяльність ми здійснюємо за двома напрямками: народна і бальна хореографія. У наступному році плануємо відкрити нову спеціалізацію: «сучасна хореографія». Досить активно співпрацюємо з Київським національним універси¬тетом культури і мистецтв та Рівненсь¬ким державним гуманітарним університетом. Проводячи науково-дослідну роботу, викладачі опрацювали такі теми: «Проблеми розвитку хореографічного мистецтва Волині», «Хореографічне мистецтво Волині в контексті розвитку національної культури та освіти України», «Проблеми дослідження та збереження мистецької спадщини Волині». На основі проведених досліджень захистили дисертації Каріна Кіндер та Леся Косаківська.
–Як складається доля ваших випускників?
–За час існування кафедри ми випустили понад 600 фахівців. Вони працюють в Україні, близькому зарубіжжі, в Італії, Південній Кореї, Австрії та у деяких інших країнах. Як правило, очолюють професійні та аматорські колективи  або займаються викладацькою діяльністю у навчальних закладах. А випускники Тетяна Соловйова та Ігор Степанюк стали першими аспірантами. Я маю намір залучати їх до підготовки майбутніх хореографів.
–Ви помічаєте, що зростає інтерес до танців у нашої молоді?
–Аякже! Раніше на одне студентське місце у нас претендувало півтора абітурієнта. Останнім часом їх побільшало майже вдвічі. Вже є з кого вибирати найкращих!
–У чому, на вашу думку, полягає феномен і магнетизм волинських танців?
–У щирості та щедрості душі. Він передається засобами хореографії, музики, а також колоритом і самобутністю народних строїв. До речі, саме через костюми народна хореографія стала найдорожчою.
–Маєте свій погляд на сучасного студента?
–Я залюбки працюю з молоддю. Для мене студент – не посудина, яку потрібно чимось наповнити. Це – факел, який потрібно запалити. Робота додає мені молодості. Щоправда, відбирає сон…
Василь Недільський, м. Луцьк

 

 

 

Категорія: Інтерв'ю, Навчальні заклади

Яндекс.Метрика